Лариса та її сім'я не тільки піклуються про своїх пухнастих, а й допомагають іншим тваринам. У них вдома 20 котів та 1 собака.
Вони годують додатково у місті у своєму районі близько 40 безпритульних котів.
І також їздять у село і там годують близько 15 місцевих котів та 10 собак.

"За час війни ми в рази збільшили кількість тварин у нашій родині.
Коли багато хто думав про свою безпеку, ми збирали собак та котів з вулиці. Наша сім'я залишилася в місті незважаючи на бомбардування, бо розуміли, що вивести всіх тварин ми не зможемо, а без нас вони загинуть.

До війни ми утримували своїх котів та собак за власні кошти. Але за півтора року запаси вичерпалися, доходи дуже знизилися, а витрати зросли в рази.

Коли вкотре починають бомбити місто, перша думка, яка спадає на думку, це чим завтра годувати тварин, якщо всі магазини знову закриються. Запасів їжі практично немає, тому що їх робити просто нема за що. Живемо сьогоднішнім днем.

Щомісяця, це мінімум 100 кілограмів корму, плюс наповнювач для туалету, питна вода та ліки. І це щонайменше.
А якщо хтось захворіє, то це ще тисячі гривень.

Кормимо кормами тільки супер преміум класу, щоб знизити ризики хвороби печінки, нирок і підшлункової залози.
Ми лягаємо і встаємо з думкою: "Де взяти грошей.." - не для себе, а в першу чергу для того, щоб нагодувати і напоїти своїх тварин. Добре було б зробити запас кормів, адже йде війна і ніхто не знає, що буде завтра.

Тому дуже просимо підтримати нас грошима, саме грошима, щоби можна було купити те, що необхідно.
Від імені кожного нашого маленького хвостика, ми дякуємо кожному, хто зробить грошовий внесок."

Оксана почала допомагати тваринам ще у 1989 році.
Все почалося з 1 кішки та 1 собаки вівчарки. Потім її сім'я почала ставати більше. Вона підбирала викинутих тварин.
По можливості вона намагалася шукати сім'ю малюкам, але більшість зараз із нею і на даний момент у неї 25 котів та 4 собаки.

"Їх у мене 25 пухнастих хвостика та 4 подруги, яких зрадили люди. Вони всі підібрані з вулиці. До війни було, звичайно, менше. Підбирала, намагалася прилаштовувати. Працювала, все було гаразд. На жаль все закінчилося 24 лютого 2022 року.

Люди виїжджали, кидали своїх вихованців напризволяще. Зараз у нас велика дружна сім'я, але, на жаль, все важче їх прогодувати. Робота інша, і зарплата також. Мене не так лякають обстріли, як те, що раптом я не зможу їх прогодувати. Їм не пояснити, що немає можливості купити корм."